Смугастоклітинний сарком IV ступеня❗Ліам бореться за життя, незважаючи на рецидив хвороби❗

Перші сигнали

Незабаром після першого дня народження Ліам раптово перестав приймати їжу та рідину. Батьки негайно почали шукати медичну допомогу. Спочатку підозрювали паразитарні причини, однак стан хлопчика, незважаючи на вжиті заходи лікування, не поліпшувався. Занепокоєння зростало, коли його організм перестав нормально функціонувати, а симптоми свідчили про серйозні порушення основних життєвих функцій.

25 вересня Ліам потрапив до лікарняного відділення швидкої допомоги, звідки його перевели до педіатричного відділення. Тоді обстеження не виявили жодних відхилень, проте результати аналізів крові вказали на небезпечні електролітні порушення. Стан хлопчика був настільки серйозним, що його довелося перевести до відділення інтенсивної терапії.

Коли його стан стабілізувався, він повернувся до педіатрії. Симптоми зникли, життєві функції нормалізувалися, і на мить з'явилася надія, що найгірше вже позаду.  МРТ голови показало збільшення зорового нерва, що у зв'язку з підтвердженою нейрофіброматозом типу I вказувало на ймовірність гліаму і було підставою для направлення хлопчика на подальшу діагностику в клініку, що спеціалізується на нейрофіброматозах.

Перед випискою було проведено контрольне УЗД черевної порожнини. Результат від 5 листопада 2023 року зупинив час. У місці, де кілька тижнів тому не було жодних змін, з'явилася пухлина діаметром дев'ять сантиметрів.

Замовлена біопсія дала нищівний діагноз: смугастоклітинний рак IV ступеня.

Лікування та боротьба за збереження органів

Після діагнозу все прискорилося. Було розпочато хіміотерапію, яка мала зупинити розвиток хвороби. Після трьох циклів було проведено обстеження в Кракові. Батьки дізналися, що пухлина занадто велика, щоб її можна було оперувати.

Вони не змирилися з цією відповіддю. Почали консультуватися з фахівцями по всій країні. Одна з консультацій привела до складного вибору: радикальна операція в Польщі, що означала видалення сечового міхура, або щадне лікування з використанням брахітерапії в Німеччині.

Після одинадцяти циклів хіміотерапії Ліам поїхав на операцію. 25 серпня 2024 року пухлина була видалена, а потім протягом десяти днів проводилася брахітерапія. Операція пройшла успішно, але шлях до одужання не став легшим.

Після операції ліва нирка перестала відводити сечу до сечового міхура. Було необхідно встановити нефростому. У травні 2025 року в Німеччині було проведено трансплантацію сечоводу. Подальші дослідження давали надію, що організм хлопчика відновлює рівновагу. Контрольні обстеження давали надію на стабілізацію.

Повторне виникнення хвороби

Ніч з 28 на 29 червня 2025 року порушила цей крихкий спокій. Сильний біль призвів до термінової госпіталізації в Кракові. Обстеження показали рецидив хвороби. Біопсія, проведена у Вроцлаві, підтвердила повернення пухлини.

У липні розпочато черговий курс хіміотерапії. У вересні підтверджено прогресування захворювання. Застосовано чотири різні лінії лікування, проте жодна з них не дала очікуваного ефекту.

Наприкінці грудня 2025 року стан Ліама різко погіршився. Медичним транспортом його доставили до Вроцлава. Під час операції було видалено велику пухлину разом із сечовим міхуром і частиною кишечника. Це була єдина можливість зупинити хворобу.
Гістопатологічне дослідження виявило наявність мікроскопічних ракових клітин. Лікування довелося продовжувати.

Лікування триває

Ліам потрапив під опіку команди в Приморському мисі Надії у Вроцлаві. Було розпочато хіміотерапію та радіотерапію.

Сьогодні він пройшов перший цикл хіміотерапії і знаходиться в процесі запланованого опромінення. У нього немає сечового міхура, він функціонує з уростомією і колостомією. Радіотерапія охоплює також здорові ділянки кишечника, оскільки після видалення пухлини органи змістилися на його місце. Пріоритетом залишається завершення повного циклу лікування і впровадження наступного етапу терапії.
Незважаючи на все, що він пережив, його стан визначається як стабільний. Після років боротьби з'являється обережна надія.

Повсякденне життя сім'ї

Батьки живуть між лікарняними коридорами та обов'язками, які не можна відкласти. Тато працює, щоб утримувати сім'ю та сплачувати борги. Мама довгий час працювала дистанційно завдяки доброзичливості роботодавця, а сьогодні перебуває у відпустці, щоб бути поруч із сином.

Був момент, коли пропонували паліативну допомогу. Вони не погодилися. Кожен день з Ліамом для них безцінний.

Найважчими залишаються розлука з домом, ізоляція та постійний страх перед завтрашнім днем – насамперед страх перед подальшим прогресуванням хвороби та постійне побоювання, що знову почують, що лікування вже неможливе.

Коли на мить вдається перестати бачити в ньому онкологічного пацієнта, на перший план повертаються звичайні захоплення трирічного малюка. Ліам із задоволенням дивиться «Psi Patrol», із захопленням стежить за екскаваторами та вантажівками, радіє, бачачи собак, любить гратися в пісочниці та дивитися у вікно на літаки, що пролітають.

У цих дрібних захопленнях видно насамперед дитину і нагадування про те, наскільки її життя мало б бути іншим.