Моя дитина бореться з грізним ворогом❗Гостра лімфобластна лейкемія❗

Порушений спокій Великодніх свят

У великодню неділю Марсель сказав, що погано почувається. У той самий час у нього піднялася температура, і я помітила, що його щока помітно набрякла. Це мене дуже стурбувало. Ми не чекали ні хвилини й одразу вирішили поїхати до відділення невідкладної допомоги в Олесні. Результати загального аналізу крові показали дуже серйозні відхилення від норми.
Подальші обстеження, консультації, розмови з лікарями. Я в цей час повернулася додому лише для того, щоб спакувати речі для Марселя до лікарні. З тих моментів я пам’ятаю насамперед навалу думок і відчуття, ніби серце ось-ось вискочить з грудей.
Коли нас із чоловіком запросили до кабінету, ми почули перші припущення лікарів: лейкемія або лімфома.

Клініка у Вроцлаві та діагностика

Ще тієї ж ночі ми потрапили до клініки у Вроцлаві. Все відбувалося дуже швидко. Вранці Марселю перелили кров і тромбоцити. Я дивилася на свою дитину і все ще не могла повірити, що все це відбувається. Кожне наступне обстеження наближало нас до відповідей, яких я так боялася. Я не була готова почути цей діагноз. Я не хотіла його для свого сина. А проте його поставили. Без жодних сумнівів. Гостра лімфобластна лейкемія.

Лікарняна реальність

Спочатку Марселю ввели стероїди. Пізніше йому провели перший курс хіміотерапії. Важко описати, що відчуває мати, коли бачить, як її дитина проходить таке важке лікування. Страх і надія супроводжують мене щомиті. Попереду нас чекають чергові обстеження. Саме від їхніх результатів залежить, як буде виглядати подальша терапія і в якому напрямку піде лікування.

Ми не можемо бути разом у найважчий час

Разом із чоловіком ми ведемо фермерське господарство. Весна завжди була для нас періодом напруженої праці та початком посівної. Зараз усе виглядає інакше. Чоловік робить усе, що може. У цей час бабуся взяла на себе догляд за нашими молодшими синами: Олів’є та Домініком. Хлопчики дуже сумують одне за одним.

Спогади досі живі

Марсель завжди був у русі. Він обожнював кататися на велосипеді з друзями, а футбольні матчі приносили йому величезну радість. Коли він повертався додому і на мить зупинявся, сідав за кубики LEGO. З маленьких елементів він будував цілі світи. Згадуючи ці моменти, я бачу сина, який щасливий і радісний. Сьогодні він лежить стурбований у лікарняному ліжку. Цей вигляд розбиває серце.

Просимо вашої уваги

Те, що кожен день для нас — це боротьба, очевидно. Ми боремося з усіх сил, бо не уявляємо, щоб не зробити всього можливого, аби Марсель знову став здоровим. Ми хочемо знову бути разом вдома. Я знаю, що шлях, який нас чекає, буде довгим і не завжди легким.