Гострий лейкоз атакував Марію❗ Боротьба за життя триває❗.

Лихоманка спричинила лавину драматичних подій

Лихоманка у дитини рідко є причиною для занепокоєння. У дошкільному віці вона супроводжує багато інфекцій, щоб через кілька днів спасти і дозволити дитині повернутися до повсякденного життя. Цього разу, однак, все склалося інакше. З перших симптомів нічого не було звичайним. Температура не спадала, незважаючи на ліки, і замість того, щоб зменшуватися, скарги посилювалися з кожним днем. З'явилися збільшені лімфовузли, безсонні ночі та зростаюча тривога, яка посилювалася з кожною годиною.

24 вересня 2025 року безневинна на перший погляд лихоманка стала початком драматичних подій. Подальші дослідження приносили все більше запитань і все менше надії на просте пояснення. Нокаутуючого удару завдали результати аналізу крові, які виявили критично низький рівень тромбоцитів.

Діагноз, який неможливо приборкати

Спочатку ЕД, ще аналізи, УЗД, рентген легенів, аналізи і очікування... Результати показали три віруси: мононуклеоз, Епштейна-Барр та ентеровірус.
На перший погляд, все починало складатися в логічне ціле, алелікарі відчували, що це не кінець історії, що в організмі дівчинки відбувається щось більше - те, чого ці результати ще не показували.

Було прийнято рішення перевезти Марійку на "Мис Надії" для подальшої діагностики. Слова, що майже луною відбилися від лікарняних стін, зупинили час - гострий лімфобластний лейкоз. Це був момент, коли надія змінилася драмою, до якої неможливо підготуватися.
У такі моменти життя починається спочатку. Раптом світ стискається до маленької долоньки, тихого дихання і биття серця улюбленої дитини. Все інше зникає. Залишається лише одне - бажання врятувати їх за будь-яку ціну.

Делікатність, захована в спектрі аутизму

Марія - ніжна, чутлива чотирирічна дівчинка з діагнозом розладу аутистичного спектру. Вона та її сім'я приїхали з рідного Дніпра в Україні, тікаючи від війни і шукаючи миру та безпеки в Польщі. Здавалося, що вони нарешті зможуть зітхнути вільно, але доля вирішила знову випробувати їх на міцність.

Мати Марії, Олена, знає, що таке боротьба. Коли їй було вісім років, вона втратила ногу в аварії. Замість того, щоб здатися, вона стала представницею України в паралімпійському волейболі сидячи. Вона вигравала медалі, надихала інших і довела, що справжня сила народжується не з тіла, а з духу. Сьогодні вона передає цю ж мужність своїй доньці.

Марійка перебуває на "Мисі надії", оточена турботою лікарів та любов'ю найближчих людей. Її сім'я постійно поруч і вірить, що їхня дитина переможе в боротьбі за найцінніше - саме життя.