Рак молочної залози HER2 з ультранизьким рівнем❗На Моніку чекає мастектомія та подальше лікування❗

Тіло подало сигнал

Наприкінці серпня Моніка відчула поколювання в лівій груді. З соска почала витікати рідина. З’явилося тривога і думка, яку вона намагалася відігнати якнайдалі. Вона намагалася триматися за надію, що це все-таки нічого серйозного. Однак наступні тижні принесли обстеження, біопсії та наростаюче напруження очікування. Нарешті було поставлено діагноз: рак лівої груді, інвазивний, HER2 ультранизький. Показник Ki67 вказував на дуже високу активність захворювання.

Лікування не дає перепочинку

У листопаді розпочалася хіміотерапія. Спочатку чотири цикли так званої «червоної хімії», яку вводили кожні два тижні. Волосся почало випадати дуже швидко. З’явилася сильна слабкість, м’язові болі та випадання нігтів на ногах. Вже після першої хіміотерапії організм увійшов у менопаузу. Тіло почало змінюватися. З жінки, сповненої енергії, Моніка перетворилася на людину, яка щодня мусить пізнавати нові межі власних сил.

Потім було ще дванадцять ін'єкцій білої хімії, які вводили щотижня. Разом із ними з'явилася невропатія. Поколювання в долонях і стопах, тремтіння рук навіть вночі, біль у колінах і болючі шкірні висипання.

17 квітня операція

16 квітня Моніку госпіталізують. Наступного дня лікарі проведуть мастектомію лівої груді.

Під час операції буде встановлено експандер. Реконструкцію заплановано провести через кілька місяців. Якщо деформація буде занадто значною, можлива також операція на другій груді, щоб відновити рівновагу тіла та розвантажити хребет. Щодо подальшого лікування лікарі приймуть рішення після операції. У травні заплановано консиліум, на якому буде прийнято рішення щодо можливої радіотерапії. Моніка також бере участь у клінічному дослідженні щодо впливу лікування на серце. Вона регулярно проходить детальні кардіологічні обстеження.

Будинок має продовжувати функціонувати

Моніка живе в Битомі разом із чоловіком та двома дітьми — восьмирічним сином і тринадцятирічною донькою. Чоловік працює позмінно, тому більшість щоденних обов’язків, як і раніше, лягає на її плечі.

Батьки Моніки вже у похилому віці, а батько сам переніс онкологічне захворювання. Хоча вони хотіли б допомогти більше, Моніка не хоче надмірно обтяжувати їх. На щастя, у цих складних повсякденних обставинах вона може розраховувати на доброту подруги та сусідки, які підтримують її у повсякденних справах.

Однак найважче — це відчуття втрати самостійності. Робота була для Моніки важливою частиною життя і приносила їй величезне задоволення. Сьогодні вона живе на реабілітаційну допомогу.

Повсякденне життя в новому ритмі

Про діагноз Моніка дізналася за три дні до дня народження доньки. Діти багато чого розуміють, але вони ще занадто малі, щоб витримати весь тягар цієї історії. Бувають дні бунту та втоми від тривалого лікування. Кожен день може виглядати по-різному. Є моменти відносного спокою, але трапляються й такі, коли організм раптово відмовляється слухатися, і тендітна рівновага сімейного повсякдення починає хитатися.

Повернутися до моря

Моніка обожнює польське море. Рік тому вона вперше повела дітей на Балтійське узбережжя. З того часу море стало їхньою спільною любов’ю. Прогулянка берегом моря, купання та вітер на обличчі — це моменти, які вона хотіла б ще багато разів пережити разом із дітьми. Сьогодні найважливішим є лікування, але думка про повернення до моря є однією з тих маленьких надій, які допомагають рухатися далі.