ГОСТРА лімфобластна лейкемія типу В! ДОПОМОЖІТЬ нашій донечці

22 січня 

Це був день, який я ніколи не забуду. Вночі з 21 на 22 січня Бася почала скаржитися на сильний біль у животі. За кілька годин до того ми були у лікаря, і лікарка сказала, що у Басі почалася чергова інфекція.

Однак біль у животі, що з’явився ввечері, дуже мене стурбував. Я сиділа біля Басі всю ніч. Давала їй знеболюючі ліки. Я й оком не моргнула.

Вранці 22 січня ми знову пішли до лікаря. Обстеження показало, що у Басі збільшена

печінку, селезінку та підвищений рівень С-реактивного білка. Нам виписали направлення до лікарні. Там усе відбувалося дуже швидко. Пам’ятаю той момент, коли лікарка сказала, що аналізи крові дуже погані і моїй доньці доведеться переливати кров. Тоді я відчула, ніби хтось стиснув моє серце в долоні.

Ще того ж дня нас терміново доправили до лікарні «Приlądek Nadziei» у Вроцлаві. Там час ніби зупинився. Послідовні обстеження, безліч запитань і нескінченне очікування. Нарешті було поставлено діагноз: гостра лімфобластна лейкемія типу В. Я пам’ятаю тишу, яка запала після цих слів. У той момент у мене було враження, що все навколо перестало існувати.

Багато ускладнень 

Наприкінці січня розпочалося лікування. Бася почала перший курс хіміотерапії у відділенні інтенсивного спостереження. Все це було дуже незвичним, важким і гнітючим. Після першого курсу Басю на деякий час перевели до звичайного відділення гематології. Тоді я подумала, що, можливо, найгірше вже позаду. На жаль, це був лише короткий перепочинок.

Ми швидко повернулися до відділення OWN, бо виникла інфекція катетера Бровіака, що призвела до сепсису. Страх повернувся з подвоєною силою. Пам’ятаю, як сиділа біля ліжка Басенки й дивилася, як вона бореться. Така крихітна, а водночас така хоробра.

Лікарям вдалося взяти ситуацію під контроль, і через тиждень ми повернулися до відділення гематології. У середині квітня Бася завершить другий курс хіміотерапії. Після цього сталося чергове зараження катетера «Бровіака» і повторне видалення центрального катетера.

Туга 

Ми досі замкнені в чотирьох стінах лікарняної палати. Ізоляція стала нашою повсякденністю. Я бачу, як Бася сумує за звичайними днями.

Вона також сумує за своїм трирічним братиком Петриком та друзями з дитячого садка.

Мій чоловік приїжджає до нас, коли тільки може. Кожна така зустріч — це коротка мить нормального життя, яка додає нам сил, хоча вже нічого не є таким, як раніше. Уся наша родина долучилася до допомоги. Нас також підтримують друзі, знайомі та сусіди. Ми їм безмежно вдячні.

Маленька артистка 

Наша Бася обожнює творити. Вирізання, малювання та виготовлення браслетів — це її улюблені заняття.
Вдома завжди було повно її. Вона приносила в наше повсякденне життя стільки радості та посмішок. Навіть зараз, коли вона в лікарні, попри смуток, ця іскра в ній не згасла.

Прохання про підтримку 

На Басю чекають ще довгі місяці лікування. На жаль, життя, яке ми знали досі, залишилося в минулому. Лікування Басі стало найважливішим, тому ми скоротили обсяги роботи.

Повсякденні справи відійшли на другий план. Зараз має значення лише одне — одужання нашої донечки.