Гостра мієлоїдна лейкемія! Допоможіть мені в цій важкій боротьбі!

Результати досліджень

У жовтні 2025 року все почалося непомітно. Зі звичайної застуди, яка мала швидко минути. У листопаді з’явилися збільшені лімфовузли.

Однак результати були в нормі, а організм ніби сам повертався до рівноваги, створюючи ілюзію, що це лише тимчасовий епізод. Мені навіть зробили біопсію слинної залози, яка не виявила нічого тривожного.

Однак у січні лікарка помітила у результатах щось тривожне. Для впевненості було призначено біопсію стегнової кістки. Невдовзі надійшла відповідь: гостра мієлоїдна лейкемія.

Лікування та трансплантація

Я пройшов три курси хіміотерапії в лікарні в Бидгощі. З’являлися побічні ефекти, які постійно нагадували, через що проходить організм. Попри це кожен наступний день був кроком уперед. Тим часом я також взяв участь у клінічних випробуваннях.

Зараз я перебуваю в Інституті у Глівіце. Саме тут має відбутися наступний, дуже важливий крок. Пересадка. Очікування сповнене тиші, але й напруги, адже все зосереджено на одній меті: щоб найважче вже залишилося позаду.

Наречена, родина та друзі

Зараз я перебуваю на лікарняному. Хоча я розумію, що це частина лікування і необхідність, мені бракує того повсякденного життя, яке колись здавалося таким само собою зрозумілим. Я сумую за роботою, за людьми, за колегами, за звичайними розмовами, сміхом, за рутиною, яка надавала дням нормального ритму.

У всьому цьому величезною підтримкою для мене є родина. Вони поруч, не залишають мене самого у скрутні моменти. Їхня присутність дарує відчуття безпеки, якого я зараз дуже потребую.

Моя кохана наречена поруч зі мною щодня — і в кращі, і в гірші часи. Вона підтримує, допомагає, просто є поруч. Зараз це означає для мене більше, ніж будь-що інше. Завдяки їй легше пройти через усе це, крок за кроком.

Волейбол, сад і подорожі

До хвороби я грав у волейбол на аматорському рівні. Тренування, матчі, спільні емоції — це було щось більше, ніж просто спорт. Це були зустрічі з хлопцями з команди, розмови в роздягальні, сміх після вдалої атаки та ті моменти, коли кожен відчував, що є частиною чогось більшого.

Окрім волейболу, у мене було й своє спокійніше місце: сад. Там усе сповільнювалося. Робота з рослинами дарувала мені спокій і відчуття, що щось росте, розвивається, що життя тече своїм природним ритмом.

Були й подорожі. Відкриття нових місць, зміна перспективи, моменти, коли буденність залишалася десь далеко. Це давало мені відчуття свободи, якого мені сьогодні бракує.

Прошу про підтримку

Лікування стало для мене повсякденністю, але й тим, що несе з собою цілком конкретні виклики, про які раніше навіть не замислюєшся. Кожен наступний етап — це не лише навантаження для організму, а й величезні витрати.

Щиро дякую за кожну підтримку.