Мій 4-річний син Лукас бореться з апластичною анемією! Допоможіть нам у цей важкий час!

Синці

На початку березня я помітила, що на тілі мого синочка Лукаса з’являється дедалі більше синців. Ця ситуація мене дуже стурбувала, тому ми пішли до лікаря, який намагався розвіяти мої побоювання, сказавши, що це цілком нормально і мені не варто хвилюватися. Невролог підтвердив слова першого лікаря.

Тоді я подумала, що, можливо, це й справді нічого серйозного, і ми повернулися до свого звичного життя. Однак через деякий час Лукас почав скаржитися на біль у вусі. Я не могла це проігнорувати.

Тривожні результати

Ми опинилися у педіатричному відділенні в Кендзижині-Козлі, де синові провели низку обстежень, результати яких виявилися тривожними. У нього був значний дефіцит тромбоцитів.

Нам довелося залишитися в лікарні ще на 2 тижні, оскільки він одночасно переніс кілька інфекцій: коронавірус, ротавірус, норовірус та РСВ.

Момент постановки діагнозу

20 березня син потрапив до клініки «Мис Надії» у Вроцлаві, де йому провели чергові обстеження для подальшої діагностики. Саме тут ми вперше почули діагноз Лукаса: апластична анемія.

У той момент ми з чоловіком були шоковані й не могли повірити в те, що сталося, а одразу після цього нас охопив паралізуючий страх за майбутнє нашого сина. Було важко впорядкувати думки, а кожна нова інформація викликала невпевненість і почуття безпорадності перед хворобою, про яку ми раніше мало що знали.

Численні діагнози

Зараз ми вже кілька місяців майже безперервно перебуваємо в клініці. На початку липня сина мають перевести у відділення посиленого нагляду, де йому проводитимуть імунологічну терапію.

Лукас з народження приймав багато антибіотиків, оскільки часто хворів на інфекції. Крім того, він страждає на комплекс вроджених вад, таких як ретропозиція нижньої щелепи, розщелина піднебіння та аплазія мовних органів.

Нам потрібна підтримка

У ці кращі моменти син обожнює гратися кубиками LEGO та іграшковими машинами. Це приносить йому багато радості й дозволяє на деякий час відволіктися від тривожних думок, хоча він постійно згадує, що сумує за звичайним повсякденним життям і родиною.

Зараз я перебуваю з сином у клініці. Через численні захворювання я не відходжу від нього ні на крок з самого народження. Наразі я не можу влаштуватися на роботу, адже здоров’я синочка — це найголовніше. Тато Лукаса робить усе, що може: щодня працює і навідує нас, коли тільки має змогу.

Я постійно думаю про те, що буде завтра. Тривога стала невід’ємною частиною нашого повсякденного життя. Витрати на лікування є значними, тому ми хочемо попросити про підтримку. Кожна допомога, кожне добре слово наближає нас до перемоги в цій важкій боротьбі.