Наш трирічний синочок бореться з лейкемією❗Будь ласка, допоможіть нам пройти лікування❗

Перший день березня. Цей ранок я запам’ятаю назавжди

Того дня Кацпер прокинувся з сильним болем у паху. Він ледве тримався на ногах. Ми поїхали до сімейного лікаря. Лікар підтвердив збільшення лімфовузлів у паху, але сказав, що спробуємо ще почекати день-два, бо це може бути якась вірусна інфекція.
Наступного дня у сина дуже боліли ноги, але крім цього він нічим більше не скаржився.
3 березня він прокинувся вже з дуже сильним болем у ногах, хребті, животі та грудній клітці. Ми поїхали до лікарні в Гожуві-Велькопольському. Кацперека госпіталізували до відділення та провели обстеження.
4 березня я почула діагноз: лімфобластна лейкемія типу B.
Мені сказали, що швидка вже чекає на нас і що нас негайно доставлять до клінічної лікарні у Щецині.
У одну мить все навколо мене замовкло. Я не могла зрозуміти, чому таке нещастя спіткало саме нашого малюка.

Наше повсякденне життя перенеслося до лікарні

Зараз Кацпер проходить курс хіміотерапії. Лікування проводиться за програмою AIEOP-BFM ALL і відбувається переважно в лікарні у Щецині.
Я весь час перебуваю поруч із ним. Тато Кацпера залишився вдома в Горжові разом із нашим синочком і донькою. Вони намагаються приїжджати до нас щотижня, щоб ми могли побачитися хоча б на мить і щоб привезти найнеобхідніші речі.

Хвороба змінила життя всієї нашої родини

Поки син хворіє, я не можу працювати. Мені довелося звільнитися, бо я весь час перебуваю з Кацперком у лікарні. Не знаю, чи зможу повернутися на роботу протягом найближчих двох років. Ми живемо лише на одну зарплату. Тато Кацперка також мусив значно обмежити свою роботу, бо мусить займатися домом та нашим шестирічним синочком, який потребує постійного догляду та реабілітації, оскільки в нього діагностували афазію.

Наш психологічний стан дуже важкий. Ми намагаємося підтримувати одне одного, але я не можу до кінця описати те, що ми відчуваємо. Перше, що спадає на думку, — це паралізуючий страх, безсилля та величезне відчуття розпачу. Цього року наш старший син йде до першого класу. Мене немає поруч із ним, я не можу супроводжувати його.
Дочка через два місяці складає іспити на атестат. Біля неї мене також немає.

Світ нашої родини раптово зупинився. Усе наше життя зараз зосереджене на лікуванні нашого малюка.

Брати й сестри дуже переживають через хворобу Кацперка

Наша дев’ятнадцятирічна донька дуже переживала це. Вона була розбита горем і довго плакала, але потім почала діяти, бо знала, що хтось має допомогти доглядати за молодшим братом.
Шестирічний синочок не до кінця розуміє, що відбувається. Ми пояснюємо йому, що братик дуже хворий і що нас довгий час не буде вдома. Він дуже за нами сумує.
Щодня ми намагаємося спілкуватися по телефону та через камеру, щоб хоча б таким чином бути разом. Ми пояснюємо йому, що незабаром ми знову всі будемо разом.

Найважчі — це моменти безсилля

Кожен день я разом із Кацперком борюся за його здоров’я та життя. Це дуже важко психологічно. Буває, що я виходжу у лікарняний коридор і плачу від безсилля.
У цей час тато Кацперка намагається навести лад у домі та все організувати. Відвезти сина до дитячого садка, на реабілітацію, встигнути на роботу. Наш старший син має чотири-п’ять годин реабілітації на тиждень, і справді важко все це поєднати. До того ж додаються постійні поїздки до Щецина, щоб хоч на мить побачити Кацперка.

Кацпер — це все ще маленький хлопчик

Незважаючи на хворобу, Кацперек, як і раніше, залишається нашою життєрадісною дитиною, яка цікавиться світом. У нього багата уява. Іноді він розкладає на столі паперову клавіатуру, намальовану братом, бере старий телефон на дроті й уявляє, ніби працює в офісі або в ресторані. Ми тоді маємо робити замовлення, а брат готує для нас їжу в дерев’яній кухні.