Рак товстої кишки IV стадії з метастазами❗Славік має 29 років і бореться за свою родину❗

Коли тіло починає вимагати уваги

Першим сигналом була кров, що з'являлася під час дефекації. День, який назавжди закарбувався в пам'яті, — 30 листопада 2023 року. Почалася діагностика, а разом з нею — лавина інформації, яка не залишала місця для ілюзій. Діагноз був однозначним. Запущений рак нижньої частини шлунково-кишкового тракту. З самого початку хвороба мала дисемінований характер.

Лікування без відпочинку

З весни 2024 року Славомір пройшов інтенсивну радіо- та хіміотерапію. У червні було проведено масштабну хірургічну операцію, яка закінчилася створенням стоми. Це була операція, яка врятувала життя, але також момент, який назавжди змінив повсякденне життя молодого чоловіка та його родини.

У січні 2025 року була необхідна чергова важка операція, цього разу на печінці. Була видалена її права частина разом із четвертим сегментом. Організм не мав часу на регенерацію. У березні було встановлено судинний порт і розпочато паліативну хіміотерапію. Перша лінія лікування тривала багато місяців. Коли вона перестала давати очікувані результати, у січні цього року було розпочато наступну. Лікування триває досі. Цикл за циклом. Без обіцянок. Без гарантій.

Питання дітей, які не дають спокою

Славомір має дітей. Кожного разу, коли він їде до лікарні, вони плачуть. Бояться, що тато не повернеться.

Вони бачать стомний мішок. Вони бачать порт під шкірою. Вони бояться обіймати його, щоб не заподіяти йому болю, щоб не нашкодити йому. Іноді вони стоять поруч мовчки, не знаючи, як поводитися. Іноді вони прямо запитують, чи тато точно повернеться додому.

Найбільше болить те, що тато часто вже не має сил з ними гратися, що замість того, щоб підіймати їх на руки, сам потребує допомоги, щоб встати, пройти кілька кроків, вмитися, поїсти.

Хвороба не щадить емоцій нікого. Вона також зачіпає дітей, для яких кожен слабший день тата стає тривожним сигналом, сигналом небезпеки. Незважаючи на ніжні запевнення батьків і спроби захистити їх від страху, діти відчувають напругу, яка наповнює дім. Вона проявляється тишею, в якій більше страху, ніж слів.

Тіло відмовляється слухатися

Хіміотерапія спричинила серйозне ослаблення. Оніміння кінцівок змушує Славоміра потребувати допомоги при пересуванні, митті, а іноді навіть при їжі. Серцева недостатність додатково обмежує його сили. Кожна дія вимагає підтримки іншої людини. Кожен день є спробою утримати рівновагу на межі виснаження.

Сім'я під одним дахом страху

Хвороба позбавила Славомира можливості працювати та відчуття власної значущості. Вона позбавила сім'ю стабільності та безпеки. Принесла депресію, страх та безсилля, які торкнулися не тільки його, але й дружину та дітей.

Дім став місцем постійного очікування. Очікування повернення з лікарні. Підрахунку днів між черговими циклами лікування. Навчання жити в стані постійної напруги.

На що потрібна підтримка

Зібрані кошти будуть спрямовані на нерефундовані ліки та витрати, пов'язані з поточним лікуванням. На те, що дозволяє продовжувати терапію і повертатися додому. До дітей.