Пухлина крижової кістки позбавила мене працездатності! Я борюся, щоб знову стати на ноги

Все почалося зі звичайного болю 

Це не був той подарунок, про який я мріяв. 22 червня 2024 року, саме в день мого народження, я відчув симптоми, схожі на радикуліт. Біль був нестерпним, але тоді я ще не знав, що це початок боротьби за життя.

У лютому 2025 року мені поставили діагноз: мезенхімальний хрящоміосаркома крижової кістки. Злоякісна пухлина. Це стало шоком для мене та моєї дружини Ані. На щастя, мій трирічний синочок не усвідомлював серйозності ситуації, але вона все одно мала на нього вплинути — діти розуміють більше, ніж нам здається.

Ми тільки-но почали налагоджувати своє життя після весілля, як раптом зіткнулися з чимось, до чого зовсім не були готові. Ніхто не готовий.

Лікування, яке мало зупинити хворобу

Я пройшов курс променевої терапії, загалом 30 сеансів. Пройшов 5 циклів дуже важкої хіміотерапії. Наприкінці 2025 року відбулася найскладніша операція: тотальна сакректомія методом en bloc, тобто видалення крижової кістки разом із пухлиною. Цю операцію провів професор Даніель Котрич. Я йому безмежно вдячний, бо він врятував мені життя в той момент, коли мої шанси були дуже малі. Це диво, що я досі тут.

Зараз мій транспортний засіб — це інвалідний візок

Хвороба та операція залишили після себе дуже серйозні наслідки. Кожен день — це біль, ліки та боротьба з власним тілом. Але я не здаюся. Я вчуся ходити заново. Лікарі дають надію, що є шанс, що я зможу знову стати на ноги, хоча я знаю, що моя хода, можливо, вже ніколи не буде такою, як раніше.

Від прекрасних краєвидів у мене залишилися лише спогади

До хвороби я працював оператором баштового крана. Це була робота високо над землею, з незабутніми краєвидами. Сьогодні мені важко змиритися з думкою, що я, можливо, ніколи більше не повернуся туди, де колись почувався як вдома.

Зараз я не працюю. Я отримую лікарняну. Моє повсякденне життя — це дім, контрольні обстеження, реабілітація, біль і спроби хоча б частково повернути колишню самостійність.

Хвороба вразила не лише мене

Найгірше те, що хвороба не оминула всю мою родину. Моя дружина Аня мусила не лише займатися моїм лікуванням та доглядом за нашим синочком, а й боротися з власним страхом за своє здоров’я. У грудні 2025 року, коли я перебував у лікарні в Щецині після операцій і боровся за життя, вона пройшла в Бидгощі операцію з видалення утворення з сечового міхура з підозрою на злоякісну пухлину.

У той же час наш синочок Марсель залишився під опікою дідуся та бабусі. Це були дні, яких я не побажав би нікому. Страх за себе, страх за дружину, розлука з дитиною та відчуття, що все, що ми будували, розсипалося в одну мить, — це було паралізуюче.

Я хочу повернутися до життя

Колись я багато грав у волейбол, займався легкою атлетикою, маю ступінь бакалавра з фізичного виховання. Спорт був важливою частиною мого життя. Сьогодні я борюся за те, що колись було само собою зрозумілим: щоб встати й зробити крок без допомоги.

Найбільше я хотів би повернути хоч трохи нормального життя з Анею та Марселем. Колись ми разом їздили на велосипедах. Сьогодні це складно, але я мрію про електричний привід для інвалідного візка, завдяки якому я знову міг би вирушати з ними на прогулянки.

Прошу про підтримку

Попереду на мене чекає подальша реабілітація, лікування, контрольні обстеження та щоденна боротьба за повернення до форми.

Я прошу лише про шанс на одужання, більшу самостійність і повсякденне життя, в якому я знову зможу бути активним чоловіком і татом. Моя родина для мене найважливіша.