Мій Кайтусь бореться з гострою лімфобластною лейкемією. Після раптової смерті чоловіка я залишилася сама з усім цим.

Наше спокійне життя в одну мить закінчилося

Ми жили звичайним життям, але саме в цій звичайності знаходили щастя. Кайтусь ходив до дитячого садка, насолоджувався дитячою безтурботністю, яку не слід забирати в жодної дитини.
Один візит до лікаря став початком ланцюга подій, які змінили наш світ. Після опису симптомів нам видали направлення на термінове дослідження крові. Результати виявилися критичними. Нам сказали, що ми маємо негайно їхати до лікарні.

Діагноз поставили майже відразу, і це розбило нам серця. Ми боролися з власним горем, яке посилювали запитання нашого улюбленого синочка. З дитячою цікавістю він запитував, чому його кров хвора, не усвідомлюючи небезпеки, яка лягла на наші плечі. Він не розумів, чому все, що досі було на відстані витягнутої руки, раптом відокремила від нього лікарняна стіна.

Великим викликом для батьків є все, що пов’язано з хворобою дитини. Хоча біль розривав серце, ми щодня долали його. Ця монотонна лікарняна реальність, сповнена заборон, обмежень і викликів, тривала майже чотири місяці. Лікування, що супроводжувалося численними ускладненнями, які позбавляли нас можливості хоча б на короткий час повернутися додому, триває з 3 листопада 2025 року.

Бактеріальна інфекція, пов’язана з катетером, гостра пневмонія, погані результати. Все це призвело до того, що з листопада по лютий ми весь час перебували в лікарні, не маючи можливості повернутися додому.

Кайтусь бачив тата лише крізь вікно. У відділенні діяла заборона на відвідування, а мій чоловік працював і у вихідні, тому ми не мали можливості чергуватися. Я була поруч із синочком усередині. Він стояв по той бік скла. Сьогодні ця картина болить ще сильніше.

Під час лікування я втратила чоловіка, а Кайтусь — тата.

14 червня, у недільний ранок, коли я перебувала з Кайтусем у лікарні, я отримала звістку, яку неможливо описати спокійними словами. Мій чоловік, тато Кайтуся, раптово помер внаслідок розриву аневризми черевної аорти. Наш світ зупинився вдруге.

До того моменту ми ділили між собою все, що тільки можна було. Я була поруч із сином у лікарні, чоловік працював і утримував сім’ю. Він був моєю опорою, моєю силою, людиною, з якою я переживала найважчі дні хвороби нашої дитини. Я залишилася сама з болем від втрати коханої людини, зі страхом за життя синочка та з відповідальністю за все, що ще чекало на нас.

Лікування триває

Наразі Кайтусь проходить другий протокол лікування за програмою AIEOP-BFM ALL 2017. 23 червня він пройшов 29-й курс хіміотерапії. Після завершення цього етапу він має перейти на підтримуюче лікування.
Син добре реагує на терапію, а я з усіх сил тримаюся за цю інформацію.

Лейкемія повністю заволоділа нашим життям. Графік хіміотерапії, результати аналізів, стаціонарні та денні візити до лікарні стали нашою повсякденністю. Я не маю можливості влаштуватися на роботу, оскільки весь час перебуваю поруч із Кайтусем. Його лікування вимагає моєї присутності, і весь догляд за ним сьогодні лягає на мої плечі.

В одну мить ми втратили не лише тата й чоловіка, а й єдину людину, яка забезпечувала нашу сім’ю. Я ще не знаю, яким буде наше майбутнє. Знаю лише, що мій синочок повинен мати шанс на подальше лікування.

Прошу підтримати Кайтуся.

Після втрати чоловіка я залишилася сама з хворобою нашої дитини, з величезним болем і страхом перед кожним наступним днем. Однак доки Кайтусь лікується, доки він добре реагує на терапію, доки перед нами є шанс на одужання, я робитиму все, щоб допомогти йому пройти цей шлях.

Допоможіть мені боротися за мого синочка.